База експерименту: ДНЗ №63; ДНЗ №82; ДНЗ №273; ДНЗ №377 м. Києва.
Термін проведення експерименту: 2011-2014 роки.
Науковий керівник: Дятленко Н.М., завідувач кафедри методики та психології дошкільної і початкової освіти Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка, кандидат психологічних наук, доцент.
Актуальність експериментально-дослідної роботи. Сучасний етап функціонування людської цивілізації характеризується нестабільністю, нестандартністю, динамізмом реформування більшості галузей життя суспільства. Особливо вразливими в умовах сьогодення є діти дошкільного віку. З огляду на це виникає необхідність виховування в дітях бажання навчатися протягом усього свого життя.
Для формування у дітей внутрішніх стимулів до навчання науковцями розроблено комплекси різноманітних програм, які покликані закласти фундамент для формування і розвитку знань і умінь, що матимуть життєве значення для того, щоб діти успішно долали проблеми, з якими вони будуть зустрічатися в XXI ст. Суспільне дошкільне виховання на сучасному етапі свого розвитку та трансформації потребує оновлення, удосконалення, нових підходів. Розвиток дошкільників в умовах їх життєдіяльності розглядається теоретиками і практиками в динаміці, базуючись на гуманістичних засадах особистісно-орієнтованої моделі партнерської взаємодії.
Однак, аналіз сучасної практики родинного і суспільного виховання засвідчує існування суперечностей між задекларованими ідеями гуманізації освіти і реальним станом справ. Так нині ще бракує бажаного опікування пошуками шляхів індивідуалізації та диференціації; відсутній системний моніторинг прогресу дітей; недостатньо реалізуються на практиці позиції щодо створення умов для розвитку самостійності та відповідальності; спостерігається формальний підхід до організації розвивального предметно-ігрового середовища; ситуації вибору не використовуються як цілеспрямований і системний педагогічний підхід тощо. У такому контексті актуалізується експериментально-дослідна робота з теми: «Педагогічні практики адаптивної освіти дошкільників».
Підґрунтям адаптивних підходів до організації освіти дітей дошкільного віку є тенденції соціалконструктивізму (Л.С.Виготський), крізь призму яких кожну дитину вбачаємо як особистість, котра активно конструює знання й уявлення у процесі власної активної взаємодії з навколишнім середовищем. Дитина суб’єктивно саморепрезентує себе, поєднуючи нові знання із попередньо набутими. Навчання дошкільників слід розглядати як особисте їхнє надбання й ціннісні здобутки.
При цьому базовими умовами для посилення дитячої мотивації до навчання й активної включеності в різноманітну діяльність визнано: створення безпечного середовища (віднайти баланс між викликами (труднощами) і відчуттям безпеки (комфорту, спокою); цілеспрямоване створення педагогом умов, за яких кожна дитина почувалася б успішною; забезпечення можливостей для реалізації кожною дитиною прагнення до самостійності.
Основними практиками адаптивної освіти є такі: практика моніторингу прогресу дітей; програми втручання на загальному та спеціальному рівнях; «ранкове коло»; «дошка вибору» – домовленості з дитиною; «коробка почуттів»; «капелюх роздумів»; «барометр емоцій»; правила у групі; портфоліо, індивідуалізовані освітні програми.
Практики з дорослими: «Інтервізія» – навчання разом і один від одного; «Forvard – модель» – метод цілеспрямованого пошуку рішення.
Отже, педагогам слід дібрати шляхи і способи ефективного навчання для всіх дітей (йдеться про індивідуальний особистісний розвиток, психофізіологічні особливості), на що і спрямовано експериментально-дослідницьку діяльність з теми: «Педагогічні практики адаптивної освіти дошкільників».
Мета експериментально-дослідної роботи: експериментальна апробація педагогічних практик адаптивної освіти, що зорієнтовані на врахування індивідуальних відмінностей та створення сприятливих умов для успішного навчання всіх дітей; виокремлення шляхів їх інтеграції у вітчизняний педагогічний досвід.
Об’єкт експериментально-дослідної роботи: адаптивна освіта дітей дошкільного віку в контексті особистісно-орієнтованої моделі.
Предмет експериментально-дослідної роботи: форми, методи, шляхи впровадження педагогічних практик адаптивної освіти в навчально-виховний процес дошкільних навчальних закладів.
Механізм реалізації експериментально-дослідної роботи передбачає створення сприятливого середовища, в якому діти розвиваються і підвищують рівень незалежності та відповідальності. Адже кожна дитина може бути успішною, якщо відносно неї обрана правильна педагогічна практика. Навчання ж покликане сприяти розвитку дітей. Тому у такому середовищі основна увага звертається на внутрішню мотивацію дітей. Загальновідома теза, що ефективність навчання забезпечується за умови, коли діти самі прагнуть чогось навчитися, зрозуміти, відкрити для себе є підґрунтям у механізмі реалізації експериментально-дослідної роботи.
Зміст навчальних предметів у такому середовищі має бути зорієнтовано на інтереси дітей, а форми роботи – до заохочення дітей досліджувати нові ситуації, явища, матеріали, системи і поняття, застосовувати їх у різних контекстах. При цьому слід зберігати розумну міру регламентації дитячої діяльності і поведінки; чіткі структури педагогічної діяльності, однозначні домовленості з дітьми, які постійно виконуються; практикувати форми роботи, що спонукають дітей і педагогів до співпраці і взаємодопомоги.
Науково-дослідна робота з цієї теми розрахована на чотири роки.
Очікувані результати науково-дослідницької й експериментальної роботи полягають у визначенні позитивних тенденцій у розвитку дитини та досконалому оволодінні педагогами практичним досвідом використання адаптивної освіти.
Загальний висновок
Отже, прогресивний розвиток кожної дитини забезпечуватиме спеціально організоване навчально-розвивальне середовище, в якому кожна дитина набуває повноцінного досвіду в процесі власного активного освоєння предметно-ігрового і соціального середовища. При цьому важливим етапом буде створення системи моніторингу, що сприяє розвінчуванню проблем кожного дошкільника та сприяє вчасному втручанню педагога шляхом використання ефективних педагогічних практик. На нашу думку, особливу успішність матиме застосування адаптивних підходів у контексті особистісно зорієнтованої моделі.