Швидкі зміни, що відбуваються в навколишньому світі, зумовлюють необхідність виховувати в дітях бажання навчатися протягом усього свого життя, так як сучасні діти зустрічаються з різноманітними змінами: соціальними, політичними, в оточенні, в науці і технологіях тощо. Аналіз сучасної практики сімейного та суспільного виховання засвідчує існування відчутних протиріч між задекларованими ідеями гуманізації освіти та реальним станом справ, зокрема, ще бракує бажаного опікування пошуками шляхів індивідуалізації та диференціації; відсутній систематичний моніторинг прогресу дітей; недостатньо реалізуються на практиці позиції щодо створення умов для розвитку самостійності та відповідальності; спостерігається формальний підхід до організації розвивального предметно-ігрового середовища; ситуації вибору не використовуються як цілеспрямований і систематичний педагогічний підхід, тощо.
Для виховання в дітях внутрішніх стимулів до навчання науковцями розробляється цілі комплекси різноманітних програм, які покликані закласти фундамент для формування та розвитку знань і умінь, які матимуть життєве значення для того, щоб діти успішно долали проблеми, з якими вони будуть зустрічатися в ХХІ столітті. Суспільне дошкільне виховання на сучасному етапі свого розвитку та трансформації потребує оновлення, удосконалення, нових підходів. Розвиток дошкільників в умовах їх життєдіяльності розглядається теоретиками і практиками в динаміці, базуючись на гуманістичних засадах особистісно-орієнтованої моделі партнерської взаємодії.
В місті Києві діє регіональний експеримент «Адаптивні практики дошкільників». Експеримент здійснюється в ДНЗ №63; ДНЗ №82; ДНЗ №273; ДНЗ №152 м. Києва. Учасниками експерименту є методисти з дошкільного виховання районних науково-методичних центрів (Солом’янський, Печерський, Шевченківський райони); педагогічні колективи, діти та батьки.
Основні ідеї експерименту полягають у наступному:
- В основі адаптивних підходів до організації освіти дітей дошкільного віку лежать ідеї соціал-конструктивізму (Л.С.Виготський). Згідно з їх положенням, кожна дитина – це особа, яка активно конструює знання й уявлення у процесі власної активної взаємодії з навколишнім середовищем. Дитина творить власну суб’єктивну репрезентацію, поєднуючи нові знання із попередньо набутими. Навчання дошкільників слід розглядати як особисте їхнє надбання й ціннісні здобутки. Отож, в умовах суспільної дошкільної освіти потрібно створювати сприятливі умови, щоб кожна дитина могла накопичувати повноцінний досвід, активно експериментувати та взаємодіяти з оточуючими.
- Базовими умовами для посилення дитячої мотивації до навчання та активної включеності в різноманітну діяльність є такі: створення безпечного середовища (віднайти баланс між викликами (труднощами) і відчуттям безпеки (комфорту, спокою); цілеспрямоване створення педагогом умов, за яких кожна дитина почувалася б успішною; забезпечення можливостей для реалізації кожною дитиною прагнення до самостійності.
- Педагоги мають навчати так, щоб це було ефективно для усіх дітей, зокрема, для тих, розвиваються швидко, хто відстає, хто має певні труднощі з поведінкою та ін. Потрібно створювати для дітей одночасно безпечне середовище й ситуацію виклику, щоб діти розвивалися і підвищували свій рівень незалежності та відповідальності. Кожна дитина може бути успішною, якщо відносно неї обрана правильна педагогічна практика.
- Навчання покликане сприяти розвитку дітей. Із цією метою педагоги зосереджуються, насамперед, на внутрішній мотивації дітей, керуючись тезою щодо ефективності навчання за умови, коли діти самі прагнуть чогось навчитися, зрозуміти, відкрити для себе. Навчальний зміст має бути зорієнтований на інтереси дітей; форми роботи з дітьми мають заохочувати дітей до дослідження нових ситуацій, явищ, матеріалів, систем і понять та їх застосування в різних контекстах. При цьому має зберігатися розумна міра регламентації дитячої діяльності та поведінки; існувати чіткі структури педагогічної діяльності, однозначні домовленості з дітьми, які постійно виконуються; практикуватися форми роботи, що спонукають дітей і педагогів працювати разом і допомагати одне одному.
- Основними практиками адаптивної освіти є такі: практика моніторингу прогресу дітей; програми втручання на загальному та спеціальному рівнях; «ранкове коло»; «дошка вибору» – домовленості з дитиною; «коробка почуттів»; «капелюх роздумів»; «барометр емоцій»; правила у групі; портфоліо, індивідуалізовані освітні програми. Практики з дорослими: «Інтервізія» — навчання разом і один від одного; «Forvard – модель» — метод цілеспрямованого пошуку рішення.
Авторами педагогічної ініціативи є науковці Університету прикладних наук «Фонтіс» (Нідерланди) Рія Смеієрс, Тон Шоутен, Якоб Артс які узагальнили сучасні зарубіжні підходи щодо організації адаптивної освіти дошкільників і на цій основі запропонували освітню технологію для апробації в дошкільних навчальних закладах України. Проект реалізовувався Всеукраїнським фондом «Крок за кроком» спільно з науковцями Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова та Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти НАПН України. Зміст підходів щодо підготовки педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів до впровадження елементів адаптивної освіти відображено в посібнику «Використання інноваційних освітніх технологій для підготовки вихователів дошкільних навчальних закладів», автори: Смеієр Р., Машовець М., Найда Ю.
Підготувала Дятленко Наталія Михайлівна, завідувач кафедри методики та психології дошкільної і початкової освіти Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка, кандидат психологічних наук, доцент.